13 квітня пішла з життя легендарна британська дизайнерка та ікона стилю Мері Куант.
Вона була сміливою особистістю, яка регулярно перевертала погляд світу на моду. Однак найбільше їй завдячують однією знаковою річчю — мініспідницею.
Звичайно, річ, яку ми сьогодні звикли називати мініспідницею, була в ужитку ще задовго до нашої ери. Але впровадили її в жіночий гардероб тільки тисячі років по тому. На початку XX століття короткі спідниці могли собі дозволити лише спортсменки чи артистки (скажімо, циркачки або танцівниці).
Для звичайної людини з’явитися в такому вбранні на публіці вважалося неприйнятним, лише найвідважніші дівчата, як Жозефіна Бейкер, могли собі дозволити так епатувати суспільство в той час.
Зрозуміло, спідницю вкорочували поступово, поки вона не досягла апогею своєї довжини, названого “міні”. Офіційною точкою відліку історії знаної сьогодні мініспідниці вважається перша половина 1960-х років. І попри те що існує безліч версій, як це все почалося і хто був першовідкривачем у цій сфері (авторство також приписують французу Андре Куррежу), все ж заведено вважати, що саме Мері Куант є “матір’ю” цього предмета одягу.
Суперкороткі спідниці та сукні були фірмовим знаком дизайнерки. Перші кроки до популярності мініспідниці почалися з відкриття магазину Куант з назвою Bazaar в лондонському районі Челсі 1955 року, де прості форми і яскраві кольори Куант кидали виклик консервативним цінностям, які переважали в той час. 1950-ті роки вважалися епохою, коли “мода була не для молоді”, але Куант була провидицею, і її дизайни пропонували місцевим жителям альтернативний одяг.
Цікаво, що сама Куант особливо не прагнула до такого звання. Вона говорила: “Насправді мініспідниці винайшли не я і не Курреж — їх придумали дівчата на вулицях”. Раціональне зерно в її думках є. Але якщо відкинути вдавану скромність дизайнерки, неможливо не відзначити її заслугу в популяризації цього предмета гардероба. Саме Куант в 1960-х підхопила цю ідею і вивела її на модну орбіту. Її магазин Bazaar став гедоністичним притулком, в якому були музика, напої та нововведення.
Стиль Куант сподобався молодим жінкам, які шукали в усьому грайливу, кокетливу моду, що відповідала прогресу сексуального самовираження в суспільстві.
Бунт, сексуальність і гедонізм 1960-х — мініспідниця, яку ми знаємо і любимо сьогодні, народилася з руху молодіжної культури, що прагнула відкинути похмуру моду повоєнних 1950-х років. Завдяки цій речі межі між вуличною і високою модою стали дуже розмитими. По-перше, нові форми були доступні ледь не всім, а по-друге, жінкам з вищого світу довелося наслідувати стиль громадськості, щоб зберегти за собою статус модниць. Так мініспідниця стала грайливим, бунтарським одягом, що віддзеркалював зміни в суспільній динаміці.
1965 року англійська модель Джин Шрімптон відвідала перегони в Мельбурні в короткій сукні. Цей вихід справив такий фурор, що на перших шпальтах газет надрукували ноги Шрімптон, а не імена переможців перегонів. Негайно з’явилася реакція і від глави Великої Британії: вже наступного року королева Єлизавета II вручила Куант орден Британської імперії за внесок у розвиток модної індустрії.
В кінці 1960-х успіх довжини міні закріпили популярні дівчата й ікони стилю того часу. Серед них була і Джекі Кеннеді, яка 1968 року для весілля з Аристотелем Онассісом вибрала мінісукню Valentino. Твіггі і поготів була обличчям руху за мініспідниці. Стрижка піксі, оленячі очі, густі вії та худенькі ніжки — вона різко контрастувала зі зрілими моделями, які дотримувалися стилю дебютанток минулого десятиліття. Твіггі стала ідолом молодих дівчат, які, зрештою, намагалися всіляко її наслідувати.
Очевидно, що мода не стоїть на місці, і час від часу мініспідниця зникала з модних радарів. У 1970-х знову повернулися максі і міді, а вже в 1980-ті міні знову стала популярною, і навіть частиною ділової моди. Історія мініспідниці далека від завершення, її досі пишуть. Але попри тенденції та модні віяння, цей предмет одягу точно залишиться незамінним елементом гардероба кожної дівчини.
